Зачепився якось мозком, довго крутив цю тему в голові й намагався зрозуміти, що не так в цьому результаті, який ми так любимо відмічати серед людей.
Що спостерігається. Тих, хто проявляється в складній ситуації, відмічають великою масою уваги і визнанням у оточенні, що додає задоволення на рівні гормонів і авторитетності серед інших людей.
Тут головне - показують себе в складній ситуації.
Навіть у бізнесі. Ми любимо масові івенти де виступають різні люди, які розповідають як героїчно їх команда з чимось впоралася, але ми не знаємо тих, у кого команда навіть не навантажувалась проблемами. Я помічаю ці закономірності та думаю, що суспільство так сформувалося, що самі себе годують різного рівня проблемами, щоб їх вирішувати, а це відзначається іншими й додає людям авторитетності.
Я зараз не проти героїчних вчинків, тому що буває маса різних ситуацій і їх потрібно вирішувати комусь. Треба, щоб був хтось, хто готовий брати на себе відповідальність і ризики.
Мені лише не подобається, що ми сильно нагороджуємо тих, хто вирішує, а не тих, хто передбачає.
Те, що передбачено й не сталося людьми не сприймається, тому що це ж не сталося. А, можливо, би і не сталося, що тут можна оцінити?
Я трохи думав над питанням, спостерігаючи закономірності, і знайшов у світі масу різних результатів, які зібрав в розуміння. І готовий ділитися спостереженнями.
Я розділяю людей в цьому плані на дві категорії (дивимося крайнощі для більшого розуміння ситуацій) : post-mortem і pre-mortem.
Пояснюю хто такі ці два варіанти.
Post-mortem. Коли відбувається страшна ситуація, катастрофа, наприклад. Приїжджає група людей, збирають все по шматочках і намагаються зрозуміти причини, щоб в наступних ітераціях їх виправити. А при чомусь глобальному, просто вивчають отримані дані й думають, як з цим тепер жити людям. Ситуації різні. Від того, що дитина падає з гірки та ламає руку, до танення льодовиків Гренландії й підвищення води у світовому океані. Все це ситуації, які мають причини.
Pre-mortem. Їм складніше, тому що треба змоделювати можливу ситуацію без її настання з того, що говорять нам закони фізики або природа людини. Даних набагато більше, але не всі вони потрібні у формулі для розуміння істини, тому доводиться випробовувати масу вірогідностей і до передбачуваної точки «Х» якась з них, можливо, виявиться правильною і ситуація не станеться.
Вірогідність попадання «в точку» в цьому методі залежить від об'єму інтелекту й тих структур, які застосовуються в моделюванні.
Хочу зараз, щоб ви уявили, скільки даних потрібно скласти, щоб зрозуміти, що дитина може впасти з гірки та зламати руку?
Можливо, потрібно купити кросівки, в яких зчеплення з поверхнею на 20% більше ніж у інших.
Або що дитина, не розуміючи фізику поведінки опори, дасть на неї зайве навантаження і вивалиться за борт. Тому краще просто показати їй заздалегідь, що це опора і при натисканні вона поводиться ось так. Падаєш, можливо, ламаєш руку або просто злякаєшся, ніхто не знає.
Прокляття таких людей як я - це постійна робота мозку, аналізуючи божевільний об'єм даних, моделюючи ситуації в часі та постійна робота того, що тебе не просили.
У бізнесі та ж історія. Можна не морочитися моделюванням, просто бігти та на ходу вирішувати всі «переломи» й «переляки». Доведеться витрачати багато енергії, зате ефектно і буде, що розповідати іншим.
А можна створювати систему, яка передбачає тисячі ситуацій і направляє результати в необхідному для мети напряму або знижує вірогідність створення проблем.
Я спостерігаю іноді картинку, як люди у яких +/- 20 людей в компанії, живуть постійному вирішенні якихось завдань різного масштабу, весь день у дзвінках, календар у них забитий подіями на півтора тижні вперед. Вони з боку здаються наче термінаторами, що викликає захват у інших людей, тому що це «справжній підприємець», як нам розповідали зі сцени багато крутих людей.
Дивився на себе з боку і трохи соромно на їх фоні було раніше, тому що у мене календар порожній. Я сиджу цілими днями та дивлюсь в одне місце, створюю хаос своїми жартами, заважаючи іншим. А коли нікого немає, передивляюсь систему управління ракурсами компанії, тисячі разів в голові продумую ситуації, які не сталися, спонуваю людей робити те, що не викликає «вау ефекту». Просто нескінченно поправляю формули в таблицях і продумую, кого наступного звільнити або кого зараз «полікувати», тому що скоро захворіє.
Я цілими днями займаюся створенням гіпотез і внесенням у формулу змін, контролюючи навантаження на людей і на систему. Такой собі архітектор в компанії.
Дуже нудне заняття. Зараз нас 46 людей, до кінця року за планом буде 70, а навантаження на мені тільки зменшуються.
Спочатку мене це дратувало, поки все не склав докупи та зрозумів, що у цих героїчних підприємців, що «вбивають дракона» по 3 рази на день, проблемки.
Люди, рано ви зашилися рішеннями та збором нагород за вирішення проблем. Спробуйте помножити свою компанію хоч у декілька разів. Проживіть це в голові та зрозумійте, що десь на початку була закладена помилка та краще б перезібрати все, щоб перейти у попередження, а не рішення проблем.
Я потім подивився ширше і побачив в середовищі, багатьом нормальним людям (основній масі) не цікаво дивитися, де люди розповідають про створення чогось, що намагається запобігти тому, чого ще не сталося. Хто ці усі вчені? Нудні люди живуть бідно (думають деякі з нас).
А по факту, вони якраз і роблять все так, щоб щось не відбулося. Деякі реально божеволіють від моделювань, намагаючись зрозуміти, щоб щось передбачити і це не сталося. А якщо це не станеться, то люди і не помітять цю людину. А як пояснювати те, що не сталося масам? Поки ніхто не знає, адже це не сталося і ми не хочемо вірити в абстракції.
Коли я це зрозумів, то ще більше оцінив ті рішення, які ми створюємо у себе в управлінні компанією. Краще я житиму нудно та побудую компанію на 10 000 людей, яка дасть величезну користь людству (хоч нас ніхто й не помітить ніколи), чим буду мега відомою людиною, обвішаною орденами.
Ну а черговий раз говорити про те, що ми робимо зараз щось, що можливо змістить дуже складні часи для людства на декілька десятків років, думаю, не треба. Це все ж ще не сталося, а як станеться і якщо станеться, то якось розберемося.
Складно навчити себе насолоджуватись від того, що створюєш щось, що запобігає тому, що ще не сталося. А, можливо, і не станеться.
Але я краще помилюся в припущеннях, що це станеться і витрачу багато грошей на відвертання ситуації, чим дочекаюся сидячи рівно чогось, що краще б ніколи не траплялося. А гроші, які я не витрачу, не матимуть ніякої цінності в цій ситуації.
Ми дуже багато створили вже, що у момент виробництва розкривало нове розуміння і збільшувало вірогідність наших припущень.
І я готовий, не отримавши жодної медалі ні за що, витратити все життя на те, щоб робити продукти націлені на поліпшення середовища, яке нам передавати своїм дітям.
І те, що ми робимо, це не «гірка із слабкою опорою, де може впасти моя дитина», а клімат, який змінюється і у цього є маса причин, які висаджують в повітря мозок від моделювання. Але я ще не бачив рішень, які високовирогідно усувають цю ймовірність.
І ніякі списки Forbes його не виправлять.
Мета статті була в тому, щоб ви розуміли важливість передбачення проблем і важливість дрібних виправлень в системі. Це в сукупності дасть зменшення вірогідності походження чогось такого, що доведеться вирішувати великою ціною.
*стаття з facebook
