Час розповісти про себе, бо багато хто думає, що все трапляється саме по собі та ми народжуємося в техніці від Apple, гроші у нас з'являються просто від того, що в нас є офіс і співробітники. Підприємці зрозуміють це, а в багатьох можу нарватися на критику) Але, дочитавши пост до кінця, все стане трохи зрозуміліше.
Мене звати Руслан, народився я в Оренбурзі в 1990 році. Так вийшло, що мамі довелося поїхати від батька коли мені був всього рік. Я не пам'ятаю нікого з рідних і побачив їх тільки коли заробив свої перші, відносно великі, гроші в Москві на будівництві в 2013 році, щоб побачити рідного батька. Дитинство було не таке, як у всіх, коли деякі кажуть, що всі так жили. Поїдьте в рідну мені Лохвицю. Це по дорозі в Київ, місто з 12 000 населення в якому я виріс. Зайдіть до директора школи №1 без уточнення чи пам'ятаєте…, просто попросіть розповісти про Юмагулова Руслана, це буде ефектно і до сліз. Ви одразу все зрозумієте. Грошей у родині було не багато. Вітчим, який мене виховав, працював на заводі оператором. Мама, яку на той час я постійно в чомусь звинувачував, працювала від сезону до сезону в людей на городах з лопатою і сапою, щоб заробити хоч якісь гроші. І так було протягом всього часу поки ми там жили. Я, у свою чергу, не хотів відрізнятися від оточення і максимально намагався виглядати краще, ніж було насправді.
Всі мене пам'ятають як мега активного підлітка, який завжди був на слуху. Я брав участь у всіх подіях, поганих і хороших, не любив багатих, ми їх тоді мажорами називали і всіляко намагався вчепитись хоч за щонайменший заробіток))) Поки був маленький, їздив з мамою по городах. Підріс і ми розпочали з друзями збирати метал на бурових, тоді він був дешевий. Як зараз пам'ятаю ще по 28 копійок за кілограм. Кількість, яку ми примудрилися викопувати, робила мене на день захмарно багатим. Спускалося все на дурниці та солодощі, які були просто показухою. Далі було будівництво та все, де можна було застосувати мою енергію та час. Пам'ятаю навіть місяць роботи на швейній фабриці, де я примудрився побити рекорд по пришиванню гудзиків на пальто, було весело. Цех де близько 80 жінок і всіма улюблений Руслан, який вчився на той час в 9 класі. Грошей було так мало, що я пам'ятаю наскільки це боляче, коли ноги відігріваються на батареї, тому що доводилося ходити в осінньому взутті. Далі мене не хотіли переводити в 10 клас через поведінку та низькі оцінки, але дідусь пообіцяв, що я виправлюся і я таки зміг закінчити школу на 7.8 балів. Мені було соромно вступати в училище в Лохвиці перед однолітками, тому що всі йшли у ВНЗ, технікуми і я вступив в Ромни в 14 училище, чимдалі від будинку, на маляра-штукатура. Ще були деякі труднощі з нашим вітчимом, який на нервах постійно розпускав руки і ми часто від нього йшли, а потім поверталися. У 2006 ми все ж пішли від нього назавжди. Я взагалі до своїх 17 років приблизно 15 разів міняв місце проживання, у мене в паспорті скільки прописок, що усі втомлюються перегортати сторінки) Далі училище, в якому я примудрився отримати вищий бал в групі та мене постійно брали майстри з собою на заробітки тому, що я відрізнявся завжди своїми вміннями. Насправді це були не вміння, а досвід заробляння грошей і активність, без якої я б, напевно, не жив так, як зараз.
Але давайте пропустимо всю мою юність тому, що там не все було приємно і деякі моменти навіть на мене наводять веселі спогади, які не можна розповідати. Але я ніколи не йшов за людські рамки й завжди дослухався до порад одного мого дорослого друга. Він якось сказав: «Завжди залишайся людиною, щоб з тобою не відбувалося». Я так і зробив і всім зараз передаю цю пораду.
Далі був Київ два місяці, після я захотів в армію і з плоскостопістю зумів пролізти в ПДВ (довелося підробити знімки стоп за шоколадку). Відслужив на висоті та прийшов старшим солдатом. У місті Лохвице у мене була найбільша і страшна компанія молоді, якій окрім, як побитися і заробити на вечір було нічого не цікаво, ні цілей, ні планів, просто весело та іноді проблеми з поліцією…Але якимось чином мене занесло в будівельну бригаду, де я став фахівцем вже на першому місяці роботи, знову моя активність перемогла. Після, так вийшло, що шахта ім. О. Ф. Засядько м. Донецьк, орендувала землі для збору врожаю та інших цілей по всій Україні і в 2011 році вони взяли в оренду селище біля Лохвиці. Я потрапив в її будівельну бригаду, яка займалася ремонтом місцевих шкіл і садків для селища. І тут знову моя енергія і бажання бути краще, ніж це можливо, перемагає. Мене зробили бригадиром в 21 рік і відправили до Криму, пансіонат «Сонячний камінь», в якому я з бригадою робив гарні доріжки з тротуарної плитки. Робили багато, робили швидко і мене знову помітили й відправили на складний об'єкт в Донецьк з дуже стислими термінами і там ми змогли здивувати. Чоловіки в бригаді мене поважали та цінували, тому що я командував з молотком в руках і на власному прикладі мотивував їх бити рекорди)
Далі багато різних подій: я пішов з компанії в Лохвиці, у мене почало змінюватися коло спілкування. Вибори в 2012 пройшли, така дорога і велика бригада відрядних будівельників виявилася не потрібна, як витрату і всіх скоротили окрім мене, залишивши мене при шахті будувати готель «Олімп» м. Донецьк. З місцевими ледарями, що мені давали я швидко занудьгував і звільнився. Поїхав працювати в Москву, але встиг упіймати смак грошей, оскільки зарплати вже вистачало пошикувати кілька днів в моїй рідній Лохвиці. Далі знову пропущу трохи, все все одно не розповісти і перейду вже до того, як я опинився в Сумах.
А сталося все дуже просто) Мені, коли я приїхав з Москви, одна дівчина з Сум поставила лайк у ВК, потім написала привіт, півночі листування і на другий день я вже був в Сумах))) Потім ще декілька поїздок дружба - стосунки - спільні плани і все непогано, але на шахті знову знадобилися круті будівельники з Лохвиці. Зі мною зв'язалися і знову я в Криму, звідти я вже їздив в Суми, де ми почали спільно знімати житло на Роменській. Все швидко закінчилося у зв'язку з подіями і я вирішив залишитися в Сумах. У центрі зайнятості була програма, яка включала видачі на руки всієї суми виплат за рік наперед. Я скористався. Але там є така умова, що тільки після реєстрації як підприємець я можу отримати гроші. Чого тільки заради них не зробиш)) Я поїхав на двотижневі курси, думав далі розвивати тему будівництва, але мене засмутив бізнес-план, в якому було написано, що моїх виплат на таке не вистачить. Потрібно було швидко приймати рішення чим займатися іншим і я подумав, що ідея зайнятися моніторами в маршрутках просто геніальна) Я всі гроші, яких було аж 18 000 гривен, витратив на них і думав «зараз як підуть», а виявилось, що ця ніша вже давно зжита й нікому в Сумах не потрібна. Гроші закінчувались, на кредитці було вже - 10 000 і в кризовий момент зазвичай прилітають не погані думки. Я придумав, що в місце, де стояв монітор можна поставити щось інше, звичне для всіх, трохи покращити і все) Тут народилися мої стенди з підсвічуванням і роздачею візиток над водієм. Я знайшов де зайняти ще 5 000 гривень і поставив свої перші 20 стендів. Далі всі трохи розуміють, що стенди заробили, конкуренти не сприймали їх серйозно. Як було зрозуміло, що у мене не вистачить сил залізти в дуже зайнятий і самий конкурентний вид бизнесу- рекламу) Але вони не знали про мою активність і ту кількість часу та енергії, які я готовий вкладати, заради того щоб змінити історію своєї сім'ї й довести всім, що на щось здатний.
Безліч холодних ночей по брудних парках. Я пам'ятаю установки стендів, коли на вулиці - 7 і охоронець мене заганяє до себе, тому що я перемерзну й буду нікому хворим не потрібний)) Але все таки я зміг їх помножити, пройти складний етап усіх починань. За 4 місяці я роздав усі борги, відмовився від моніторів, заробляв свої декілька тисяч і думав, що ж далі. Почав багато навчатися, цілодобово дивився ютуб і відвідував все, де можна було познайомитись з потрібними для свого розвитку людьми. І на одному з таких заходів я пообіцяв багатьом, що 1 вересня (через два місяці) я відкрию свою рекламну агенцію. Стримавши слово я знайшов однодумця, який доповнював мене своєю системністю, а я його енергією і прямими руками) 19 серпня ми відкрили свою першу агенцію, назвали її «Врекламі». Я ще хвилювався, що Дуров зателефонує й скаже, що так не можна називатися, запам'ятайте (широка уява шкідлива!). Перший офіс 30 м². Статус бізнесмена, все одно, що без грошей, але який щасливий між орендою офісу та орендою квартири))) Але знову перемагає завзятість, вміння виживати та крутитись без грошей. Є класна думка мого дідуся, який цю думку теж десь почу: «За гроші і дурень придбає, ти без грошей придбай». Далі ми повірили в інтернет і дуже швидко, за допомогою навчального контенту, доступного в мережі стали в там експертами на Сумському ринку. Навчилися брати клієнтів з усіх складних джерел, швидко росли уміннями та рівнем впливу на ринок. Амбіціями виросли з офісу на Петропавлівській і примудрилися зняти офіс, який в 4 рази перевищував нашу потребу, наростили витрати та спрацював закон «Хочеш підвищити прибуток, просто підвищи витрату!» Неконтрольоване зростання по всіх напрямках - транспорт, онлайн, друкарська продукція, відомість на ринку, перші вивіски, швидке збільшення в чисельності людей привели нас до нової мети - два хлопці з небагатих сімей (один взуттєвик, другий маляр за освітою) захотіли офіс, в якому вікна від стелі до підлоги й вони такі круті й все одно, що витрата перевищує надходження))) Далі знову переїзд. Хотіли в Акрополь, трохи промазали. Потрапили в колишній Київстар і забрали найбільший офіс в самому центрі міста на площі) Далі була виставка Freshbiz 2016, яка створила резонанс і сполохнула трохи ринок масою емоцій. Під осінь - касовий розрив через мега зростання, ми за два роки увійшли до ТОП 5 рекламних агенцій і обійшли 25 організацій колег, які по кілька років займаються рекламою) Виставка пройшла, маса енергії вилетіла, народ сильно втомився. Потім касовий розрив, заборгованості перед постачальниками та інші складнощі через які потрібно просто закриватися. У нас відбулася розмова з колегою, в якій був сумний кінець і я, з вірою у свою життєву позицію, зможу вирулити та поставити агенцію на ноги. Забираю на себе весь борг і зобов'язання перед усіма та вирішу ситуацію. Тому що закрити агенцію «Врекламі» означало, що ми програли цьому ринку. А, забув сказати, ми ще в ці всі проміжки примудрилися зареєструвати підприємство Vymex з ПДВ і сіма складнощами, які він за собою тягне. Ми розпустили майже всіх співробітників і все-таки сталося, що Саша погодився залишити загальну справу повіривши, що у мене вийде. А, може бути, і не повіривши, але далі мене підтримував і ми з ним стали реально добрими друзями, хоч вже й не колегами. До нового року борг склав суму, що перевищує вартість автомобіля з салону. Хоч і Українського виробництва, але для мене це була сума, яку я ще ніколи не тримав в руках.
Три місяці сильного стресу, який, як виявилося, розвиває ще швидше за будь-які курси та тренінги. Працювати доводилося по 110 годин в тиждень, економія на особистому житті та оптимізація процесів. У новий рік, коли все затихло та почалися свята я почав будувати системи обліку, прийомів заявок і їх обробки так ретельно, що зараз те, що знаходиться у мене на віртуальних дисках коштує більших грошей, ніж усе фізичне майно підприємства. Я з трудністю навчився наймати та відбирати правильних собі кандидатів. Всі, хто разом зі мною пережили ці три місяці стали реально одними з найдорожчих мені людей в житті, яким я зобов'язаний більше всього на світі за ту віру в підприємство та ті цілі, які я ставив перед нами.
Давайте вже до хорошого перейдемо, а то якось багато я розписав за 1.8 року існування, як здавалося простої рекламної агенції)
На сьогодні в нас одна з найбільших рекламних агенцій в регіоні, за об'ємом ринку ми займаємо друге або третє місце. Процеси налагоджені на вищому рівні, система обліків і контролю показників налаштована до неможливого, я закрив усі заборгованості та вивів підприємство в плюс за зиму. «Врекламі» взяло вектор розвитку і налагоджені процеси власного виробництва зовнішньої реклами, що на сьогодні є нашим основним пріоритетом перед конкурентами, у нас найбільше охоплення по рекламі в транспорті. Це 158 машин з власними стендами, які досі ніхто не зміг перевищити. Наше підприємство включило доставку виробів зовнішньої реклами в усі регіони України. Ми виграли та відмінно відпрацювали багато державних тендерів, виробництво росте з кожним днем, нас взяли партнерами на найбільшу, по навчанню підприємців, подію в Києві «Лабораторія онлайн бізнесу», на яку ми готуємо найяскравіші в Україні фотозони та виставкові стенди. Виробництво завантажене на місяць вперед, але ми все одно продовжуємо вчасно виконувати всі замовлення. Так, ми відмовляємося зараз від усіх замовлень, які мають низький або середній чек, тому що розрахований витратний час на обробку цих замовлень перевищує прибуток.
Визначена місія компанії, яка свідчить про те, що ми будемо всіма силами намагатися стати «Доступним виробником зовнішньої реклами в усіх регіонах України, з упевненістю в якості та термінах виконання.»
А бачення наше підказує, що з такою любов'ю, віддачею та вірою в те, що ми робимо, ми в найближчі кілька років станемо тією самою національною компанією, представленою в кожній області. Це мета до кінця 2018 року. Може, вона й не закриється, так як її бачу, але я впевнений, що ті люди, які мене зараз оточують ніколи не скажуть, що я зроблений батьківськими грошима хлопчик, який не знає, як заробляються гроші, накупив собі айфонів, статусів та інших незаслужених речей, мені все сходить з рук і такі звичайно живуть добре…
Дякую всім рідним і близьким! Я шалено вдячний своїй мамі, яка змогла виплакати та не здалася, коли було важко. Саджала свої городи й брала мене з собою, «отримувала по обличчю» від життя в якій не все так просто)))
Я повинен був це все написати, оскільки трохи накопичилося емоцій і краще їх виносити на папір, адже ми всі молодці, хто не здається. Коли навіть все говорить про те, що час настав…
*стаття з facebook
